RUS UKR ENG




Луганський природний заповідник



Луганський заповідник створений для збереження зникаючих видів тварин в листопаді 1968 року. Основним завданням Луганського природного заповідника є збереження типових і реліктових тварин регіону і природного місця їх існування - цілинних степів, лісовій, луговій і лугово-болотяній рослинності заплави річки Сіверський Донець. Луганський заповідник складається з чотирьох відділень: Станично-Луганське - 498 га, Стрільцівська степ - 1035 га, Провальська степ - 575 га, Трехізбенська степ - 3281 га.

Загальна кількість природної флори заповідника нараховує 1862 види, з них флора судинних рослин - 1135 видів, мохоподібних - 30 видів, зелених водорослей - 178 видів, лишайників - 25 видів. Тут зростають також 494 види грибів. У флорі заповідника нараховується 186 ендемічних видів.

У Луганському природному заповіднику охороняються 15 видів рослин, занесених до Європейського червоного списку, 41 вид, занесений до Червоної книги України, 4 види, занесені до Додатку 1 Бернської конвенції. До Зеленої книги України занесено 15 рослинних угруповань, з них - 12 степових та 3 водних.

У грунтовому покриві заповідних територій переважають звичайні чорноземи зі змістом гумусу від 5 до 7%. Клімат тут континентальний з середньорічною температурою повітря біля +7°С. Температура повітря найбільш холодного місяця в середньому складає -9°С (січень), найбільш теплого - +20°С (червень), хоча максимальна може досягати +34°С. Зима в заповіднику холодна, з невисоким сніжним покривом (10-20 см). Весна тривала, прохолодна, з частими заморожуваннями, а літо- сухе і жарке. Температура, що перевищує +10°С, утримується впродовж 160-175 днів. В кінці весни і влітку часто наголошуються суховії. Середньорічну кількість опадів складає 380-400 мм, а в посушливі роки - 250-300 мм.

Станично-Луганська філія  Луганського заповідника

Станично-Луганська філія заповідника знаходиться на лівому березі, в заплаві річки Сіверський Донець, на північний схід від Луганська. У його склад входить частка Кондрашевського лісництва з сім'ю заплавними озерами, придатними для поселення і відтворення рідкого хутряного реліктового звіра, - вихухолі. Територія заповідника витягувалася вузькою смугою, займаючи зрозумію і частку борової тераси.

На заповідній території більш  поширені заплавні дубові і в'язово-дубові ліси. У кущовому ярусі переважають клен татарський, свідіна криваво-червона і брусліни європейська і бородавчаста.

В трав'яному покриві переважають лісові і деякі лугові рослини: конвалія звичайна, расходник звичайний і дзвіночки персиколістні, верболози лугові, волновник звичайний, осока рання, підмаренник лагодження, грястіца збірна та ін.

Довкола русла, займаючи значну частку заплави уподовж Сіверського Донця і уздовж старіц, по берегах озер і в улоговинах розкинулися ліси з верби білої і осокора (тополі чорного). Вони займають в заповіднику понад 10 % території. У перехідній зоні до центральної частки заплави зростають в'язові ліси. Далі, в притерасній частці заплави, на мулисто-болотистих грунтах, поширені вільхові ліси. Тут, в підліску - значні чагарники жостеру ламкого, черемхи звичайної, калини звичайної, бузини чорної. На піщаних горбах борової тераси в післявоєнні роки висаджені монокультури сосни звичайної з окремими екземплярами сосни кримської. Таким чином, в заповіднику налічується до 20 видів  порід дерев і понад 20- різних кущів.

Суцільні масиви лісу зрідка перериваються галявинами, луги (у невеликій кількості), заплавні і застепнені, вкривають вершини довгастих грив і піднесені частки заплави. Ділянки справжніх лугів дуже невеликі на узліссях. Болотисті луги зустрічаються в притерасних пониженнях, на днищах глибоких межгрівних улоговин і по берегах лісових озер.

Станично-Луганська філія заповідника є типовою заплавною широколистою дібровою зони звичайних чорноземів з переходом до південних. На піщаній терасі переважають піщані і глинисто-піщані грунти. Тут велика різноманітність біотоп з великою кормовою базою, тому видовий склад тварин досить різноманітний.

Завдяки заповідному режиму стали звичайними лось, косуля і дикі свині. Особливо добре розмножуються русаки. Впродовж майже всього літа зустрічаються молоді зайчата. На боровій терасі в соснах постійно метушаться білки.

Багато в заповіднику і дрібних гризунів. Особливо часто зустрічаються полівки - звичайна і руда, немало і водних. Миша домашня у ряді зарослих бур'яном місць утворила цілі колонії, де усюди в значній кількості можемо побачити їх будиночки - горбки. Є тут миші желтогорлі, зустрічається миша звичайна, лісових мало.

Наявність великої кількості дрібних гризунів стала причиною того, що на заповідній території звичайними є куниці - лісова і кам'яна, а також інші види з сім'ї куниць. Немало і лисиць, які, окрім гризунів, полюють за фазанами, куріпками і іншими птицями. Останнім часом почали з'являтися вовки, які не раз полювали на заповідній території.

Особливо багатий видовий склад птиць. Сприятливі умови для гніздування, багата кормова база приваблюють в заповідну зрозумію значну кількість птиць. Тут є такі рідкі види, як орел-беркут, орлан-белохвост, балабан, скопа, пугач, дрохва, ходулечник і інші види, занесені в Червону книгу.

Немало в заповіднику земноводних і плазуючих. Під час великих повеней кумка звичайна стає фоновим виглядом. Добре розмножуються жаба зелена, жаби - лугова, озерна і ставкова. Звичайними тут є вужі. Зустрічається ящірка прудка.

Одним з основних об'єктів охорони філії є типова мешканка заплави - вихухоль. Цей невеликий звір існував багато мільйонів років до нашого часу. Був досить поширений і широко розселений по басейнах багаточисельних річок Европи, але у наш час його існування стало під серйозною загрозою. Тепер на території сучасної Европи залишилися лише два розірвані ареали, де ще зустрічається вихухоль. Вихухоль звичайна живе лише в басейнах Дону, Волги і Уралу. Родичка вихухолі звичайною - піренейська вихухоль водиться на півночі Іспанії, значно дрібніше і має менш коштовне хутро.

В Україні вихухоль водилася в басейні Дніпра і Сіверського Донця, але через відсутність охорони зникла з приток Дніпра на початку XX ст. Нині її популяція воскресила по річці Сейм в Курській області РФ, окремі особини зачали зустрічатися на території Сумської області.

З аборигенних популяцій вихухолі в Україні окремі сім'ї і окремі особини тепер зустрічаються лише в заплавах лівих приток Сіверського Донця - річок Червоної, Жеребець, Айдар, Деркул і в деяких старіцах і озерах Кременського лесхоззага.

На території Станично-Луганської філії є озера, де живе вихухоль - Ріг, Піщане, Мосякино та ін., а також річка Гучна, що протікає уздовж кордону філії. Озера тут поповнюються чистою водою з підземних джерел. Невеликі коливання рівня заплавних озер - основна умова для нормального існування цього звіра.

Філія Луганського природного заповідника –Стрільцівська степ

Філія Стрільцівська степ  розташована в районі крихітного с. Криничне (60 жителів) Меловського району Луганської області. Це фрагмент (площею 5,22 км2) цілинних  Старобельських степів,які до освоєння їх людиною  займали більше 400 км2.С 1805 року ця територія належала до складу угідь кінного заводу, в 1931 році стає заповідником місцевого значення, а в 1948 році переведена в розряд державних заповідників. Територія філії є вододілом між двома балками (Крейдяний і Глиняний яри), що впадають в долину р. Криничної. У дореволюційні роки флору Старобельських степів вивчали і описували, але систематичне вивчення почалося після 1925 року. Спочатку Стрільцівська степ була профільованим резерватом по охороні бабака європейського або байбака. Окрім заповідника в Україні його популяція збереглася лише на півночі Харківської області. Окрім бабаків в Стрільцівському степу безліч інших гризунів - ховрахів, хом'яків, мишей, тушканчиків. Стрільцівська степ дає уявлення про обширні ковилові степи України. В утворенні рослинного покриву тутешніх степів провідне місце займає тіпчак і ковила. З різнотрав'я зустрічаються шавлія, горицвіт, конюшина гірська. Характерною межею Стрільцівського степу є велика кількість карагани чагарникової, такої, що активно розростається в абсолютно незайманому людиною степу і створюючою суцільні чагарники. Інтенсивне розширення її ареалу після створення заповідника свідчить, що в минулому складі рослинності східноукраїнських степів цей вигляд був одним з основних компонентів чагарникового степу. Схили Крейдяного і Глиняного ярів прикрашають степова вишня, спірея, терен, жостер і шипшина. У нижніх частинах схилів збереглися чагарникові групи рослин, в утворенні яких беруть участь клени (татарський і польовий), дерен криваво-червоний.

Філія Луганського природного заповідника - Провальська степ

Філія Провальська  степ, що складається з Калиновської і Грушевської ділянок, розташованих у сіл Провалля (830 жителів) і Черемшино (180 жителів) Свердловського району в найбільш піднесеній частині (абсолютні відмітки до 325 м) Донецького кряжа. Ця територія з 1846 року належала Провальському конезаводу, а з 1945 року - радгоспу "Провальський". Коли в 1975 році на цих ділянках грунтувався заповідник, 4,16 км2 площі займали пасовища, 1,62 км2 - ліси і останнє - сінокоси і рілля. Хвилясте плато Каліновської ділянки (площа 2,99 км2) поступово знижується на південь, де крутими скелястими уступами обривається до долин річок Провалля, що зливаються тут, і Калинова.

Для поверхні Грушевської ділянки (площа 2,88 км2) характерне чергування гряд і улоговин, а єдиним водотоком є струмок на дні балки Грушевої. Різноманітний рельєф і неоднорідний характер підстилаючих порід зумовили строкатість рослинного покриву цих ділянок, завдяки чому Провальська степ відрізняється серед інших степових заповідників України найбільшою флористчною різноманітністю - тут зареєстровано 742 види рослин. Разнотравно-типчаково-ковильні ділянки у поєднанні з кам'янистим і чагарниковим степом і заплавними лісами, що займають близько 15% площі, створюють різноманітні умови для проживання представників тваринного світу, який характеризується в Провальському степу як степовими, так і лісовими і навіть пустинними видами. Тут мешкають 33 види ссавців, 150 - птахів, 7 - плазунів, 5 - земноводних і 10 - риб.

Філія Луганського заповідника – «Трехізбенська степ»

 «Трехізбенська степ» як філія Луганського заповідника була створена в 2008 році. 17 грудня був підписаний президентом України  Ющенком указ про створення нової філії Луганського заповідника (Трехізбенського) в Слав’яносербському районі Луганської області на території 3281 га.

Нова заповідна ділянка розташована на території Слав’яносербського і Новоайдарського районів Луганської області, на землях колишнього Трехізбенського військового полігону. У фізико-географічному відношенні територія є фрагментом піщаної надпойменної тераси середнього перебігу р. Сіверський Донець. Заповідна ділянка знаходиться на північ від селищ Трехізбенка і Кряковка Слав’яносербського району Луганської області. Із заходу і північного сходу його територія обмежена посадками сосни на піщаній арені Сіверського Донця. Рельєф території, що охороняється, вирівняний, хвилястий, з окремими піднесеннями до 100-110 метрів над рівнем моря (піщані дюни в ур. Баранячий шпиль). Ландшафт типово лісостеповий.

Контакти:

Старший науковий співробітник Луганського природного заповідника Національної Академії Наук України, кандидат біологічних наук, В. П. Форощук
Молодший н.с. Луганського природного заповідника Національної Академії Наук України А. В. Кондратенко

Луганський природний заповідник: 93602, Луганська обл., пгт. Станічно-Луганське, вул. Рубежная, 95; тел. +38(06472) 241-49

  © ОУНБ ім . Горького 1999-2021